Законодавче закріплення вільних ліцензій
Законодавче закріплення вільних ліцензій
Досвід Вікіпедії та низки інших проектів свідчить про те, що значна кількість авторів бажають та готові безкоштовно ділитися власними творами з суспільством, але не можуть коректно оформити своє бажання у зв’язку з існуючими в чинному законодавстві України формулюваннями, що стосуються прав авторів. Це заважає суспільству користуватися можливістю отримати такі вільні твори, які воно гарантовано могло б використовувати, та створювати на їх основі нові твори, нові знання.
У зв’язку з цим вважаємо за доцільне законодавчо закріпити та ввести в юридичний обіг право автора, яке ніби-то йому притаманне, але наявність якого чітко не передбачена діючим законодавством України, а саме: право авторів без можливості відкликання передавати невизначеному колу осіб право на використання творів на умовах вільних ліцензій. Надання вільних ліцензій практикується, зокрема, у сфері інформаційних технологій авторами комп’ютерних програм. Така практика може бути корисною і для інших об’єктів авторського права.
Необхідно ввести спеціальне поняття «вільні твори», правовий режим охорони яких може відрізнятися від режиму охорони комерційних творів. Зокрема, щодо вільних творів необхідно передбачити наступні права та гарантії:
- Автор має можливість надавати суспільству на власний вибір деякі майнові права на власні твори (наприклад, виключно право на розповсюдження, на переклад, на переробку твору та ін.).
- При цьому автор повинен мати можливість визначати умови використання свого твору (наприклад, вказуючи «можливе вільне використання тільки в некомерційних цілях», «можливе створення похідних творів за умови їх розповсюдження на таких самих умовах», «вільне використання за умови обов’язкового вказування імені автора», «вільне використання на території __________» та ін.).
- Законодавство має обов’язково гарантувати, що автор, який передав суспільству частину своїх майнових прав на твір або спадкоємець автора щодо цього твору, вже не може будь-коли у майбутньому в односторонньому порядку відкликати ці права. Неможливість відкликання вільних ліцензій необхідна для того, щоб інші люди могли створювати нові твори на основі опублікованих вільних творів та не боялися попасти в пастку, коли, наприклад, похідний твір стане суттєво відомим, а автор вихідного твору несподівано почне вимагати відрахувань. Необхідно відзначити, що невиключне право на відкликання твору міститься лише у російському законодавстві. Це не визнається Бернською конвенцією та іншими міжнародними угодами.
- Необхідно доповнити статті 439, 440, 1108, 1109, 1110 Цивільного кодексу України, статті 14, 15, 32, 33 Закону України «Про авторське право і суміжні права» для випадків передачі автором власних прав суспільству. Зокрема, необхідно скоректувати:
- Форму договору. Необхідно прямо передбачити можливість укладання договору у формі договору приєднання, приєднанням до якого буде вважатися факт використання твору. Причому, зазначений механізм має не заперечувати автору твору одночасно пропонувати використання різних вільних ліцензій з правом користувача обирати одну з них (наприклад, тексти Вікіпедії розповсюджуються відразу за двома ліцензіями: CC BY SA та GFDL).
- Поняття вільних ліцензій. Ввести та визначити поняття безкоштовних ліцензій, що надаються суспільству, як особливий клас ліцензій, що звільняє користувачів вільних творів від майнових зобов’язань перед будь-якими особами.
- Обмеження строку дії ліцензійного договору. Відповідно до чинного законодавства України, у разі відсутності у ліцензійному договорі умови про строк договору, він вважається укладеним на строк, що залишився до спливу строку чинності виключного майнового права на визначений у договорі об’єкт права інтелектуальної власності, але не більше ніж на п’ять років. Однак, для випадку передачі майнових прав суспільству необхідно встановити, що договір без вказівки на строк дії вважається безстроковим.
- Обмеження території дії договору. На цей час, коли територія дії ліцензійного договору не визначена, дія договору обмежується територією України. Однак для випадків, що вказані вище, було б доцільніше, в разі відсутності застереження про територію, вважати, що твір можна використовувати всюди.
- Обов'язковість визначення «способів використання». Зараз при укладанні договору вимагається обов’язкова вказівка на «способи використання об’єкту права інтелектуальної власності». Але в разі передачі суспільству майнових прав на об’єкт права інтелектуальної власності, можливість використання об’єкта має означати можливість використання будь-яким способом, у тому числі способами, які не були відомі в момент укладання договору, без будь-яких обмежень.
- Немайнові права. На цей час у Законі України «Про авторське право і суміжні права» та у Цивільному кодексі існує ряд положень, від яких автор в принципі не може відмовитись або передати їх невизначеному колу осіб (оскільки немайнові права є невідчужуваними). Необхідна зміна законодавства в цій частині, зокрема, необхідно передбачити можливість відмови від низки немайнових прав або їх обмеження, зокрема: від права на недоторканість твору (пункт 4 статті 438, стаття 439 Цивільного кодексу України; пункт 4 статті 14 Закону України «Про авторське право і суміжні права»).
- Необхідно передбачити можливість зворотної оферти, у відповідності до якої факт виконання автором конклюдентних дій (наприклад, натиск на кнопку «так», «записати» та т.п.) означатиме згоду автора на публікацію матеріалів під ліцензією, ідентифікованою при здійсненні відповідних конклюдентних дій. Без цього проекти web 2.0 (інтернет-проекти, де вміст формується користувачами) опиняються поза законом.
Міжнародний досвід:
Законодавство багатьох країн допускає використання вільних ліцензій. Наприклад, ліцензії Creative Commons активно використовуються в 53 країнах світу, серед яких: Австралія, Австрія, Аргентина, Бельгія, Бразилія, Велика Британія, Угорщина, В'єтнам, Гватемала, Гонконг, Греція, Данія, Ізраїль, Індія, Іспанія, Італія, Канада, Китай, Колумбія, Люксембург, Македонія, Малайзія, Мальта, Мексика, Нідерланди, Нова Зеландія, Норвегія, Перу, Польща, Португалія, Пуерто-Рико, Румунія, Сербія, Сингапур, Словенія, США, Таїланд, Тайвань, Філіппіни, Фінляндія, Франція, Хорватія, Чехія, Чилі, Швейцарія, Швеція, Еквадор, ПАР, Південна Корея, Японія.